Ми... Ми самі створюємо магію, якої так чекаємо. Чекаємо, часом, роками. Виглядаємо з-за гір. Нетерпляче стукаємо пальцями по столі.
А тоді...
Просто встаємо і робимо
те, що хотілося спробувати.
Те , чого боялися.
Те, що видавалося неймовірним, нездійсненним, недосяжним.
Те, що не могло, на нашу думку, взагалі колись бути реальністю.
І знаєте, щось вдається. Щось ні. Щось приходить не відразу. А щось після 15 спроби.
А потім, оглядаючись назад, ремонтуючи пластерем здерті пальці.коліна, лікті, просто посміхаєшся.
Як багато неймовірного було зроблено в простих СПРОБАХ!
Ти пробувава. Ти пробував. Ти пробував.
А потім - ох! Та таки вийшло!!! Щось вийшло так. Щось іще краще. Щось геть інакше.
Але ж, до біса, таки щось вийшло!!!!
Ти боїшся щось сказати. Бо ти думаєш, що знаєш реакцію наперед.
Та ні, не бійся. Навіть, якщо ти впевнений в чомусь на 200%, спробуй вирішити інакше. Можливо, все станеться геть неочікувано на твою користь...
Ти боїшся зробити. А раптом не вдасться? І що ж? Не вдається сьогодні, вдасться завтра. Якщо спробуєш. І не зупинишся.
Квітень, я люблю тебе! За те, що ти робив зі мною раніше, за те, що продовжуєш робити щоразу.
Щоразу приходиш новим, по-новому, з чимось новим. Але однаково приємно.
Квітень, я знаю, це ти=) Ти мій приз, джек-пот, мій міліон=)) Тому що твої призи, насправді, не можна виміряти=) Приходь частіше, Квітень=) І йди повільніше)))
#av_dudnik
